Останні події

Максим Кідрук: Хотілось би навчити нашого вельмишановного Президента… не гальмувати

 

У серпні цього року партія «УДАР» здивувала кіровоградський політикум своїм несподіваним рішенням висунути кандидатом в депутати молодого письменника і мандрівника Максима Кідрука. За ці кілька місяців Максим вже встиг відзначитись багатьма політичними кроками та заявами, зокрема виступив на захист кіровоградських ЗМІ (інтернет-видання «Гречка»), подав кілька позовів на кандидата від Партії регіонів Олександра Шаталова, брав участь в багатьох опозиційних заходах та робив заяви на більшість актуальних для кіровоградців теми… Яким Максим є насправді, чому він пішов у політику і чим відрізняється від інших – все це ми і намагались з’ясувати під час інтерв’ю з нашим героєм.


— Ваші мандрівки радше виховують у Вас космополіта чи посилюють відчуття національної ідентичності?
— Моє відчуття національної ідентичності сформувалося задовго до перших подорожей, і ніякі мандрівки його не змінять. Водночас, визнаю, подорожі зробили з мене космополіта. Одне не заперечує іншого. Бути космополітом — не означає перекреслювати унікальності власної нації. Нинішній розвиток людства заснований на співпраці різних націй, на тісному поєднанні технологій, поглядів, методів, думок. Особливо це помітно в розвинутих країнах Європи та Америки: Швеція, Німеччина, Штати. Вони багатонаціональні і багатокультурні. За цим майбутнє. Не визнавати цього — означає залишитись на узбіччі прогресу.

— Після всіх країн, які Ви об’їздили, після всього, що набачились, як дивитесь на Україну?
— Я не розумію тих, хто скиглить і каже, що у нас погано. Говорю про те, що чувак, в якого iPhone ниє: «О-о-о-о, хріново. – А чого хріново? – Ну, бо уряд не такий…» Натомість палестинці в Лівані не мають жодних прав. Палестинці мого віку в Лівані, хоч би які розумні вони були, хоч би що мали – не мають паспорта. Можеш піти в школу, університет, але ти не можеш знайти собі роботу, не можеш виїхати з країни. Хоч би як було в Україні, але ми маємо перспективу, маємо можливості. Маєш голову на плечах – уперед, іди працюй, досягай! А там навіть перспективи немає. Не люблю скигліїв. Насправді в нас усе нормально. Ми на правильному шляху. Відійде і Янукович, і ця вся бидло-верхівка… Років через двадцять у нашій країні все буде нормально.

 

— Максиме, Вас уже знає чимала кількість українців як мандрівника-професіонала та письменника на кшталт Майкла Крайтона. Які Ваші захоплення, сфери діяльності нам не відомі?
— Авіація. Це те, що я люблю.
Я сам інженер за освітою. На якомусь етапі захопився авіацією, почав збирати різну інформацію про моделі літаків і зараз їх колекціоную. Зараз у мене мрія – навчитися літати, тобто отримати посвідчення професійного пілота. Думаю, що це лише питання часу та грошей. Я вже знайшов школу у Кіровограді, де навчають професійних пілотів, тому цю мрію з часом я здійсню.

 Знаю, що Ви «палкий прихильник» Азарова, особливо його мовних здібностей. Ваш ролик «Азаров, ай яй яй», де африканське плем’я показує прем’єр-міністру, що вивчити мову не так вже й важко, користується популярністю в інтернеті. Кого з українського політикуму і чому хочете навчити у майбутньому?
— Хотілось би навчити нашого вельмишановного Президента (хоча це неможливо), але не тупити. Просто не гальмувати.

Я розумію, що це дуже образливі слова стосовно глави держави, і громадянин, в принципі, не має права таке говорити про Президента країни. Але я не можу називати законним Президентом своєї країни вайло, яке називає Чехова поетом, яке не знає різниці між Туркменістаном і Казахстаном. Зрештою, я можу цей список продовжувати, але…

Ми це сприймаємо якось нормально, але давайте замислимося на секундочку: «агов, це ж наш Президент!». Кожен оцей його ляп розходиться по всьому світу і, наприклад, шведам чи німцям з цього не смішно. Вони розуміють, що це людина, яка не має навіть якогось базового рівню вихованості чи інтелігентності. Тому навіть не знаю, що там треба вчити і за що братися, але хотілося б, щоб такої лажі більше не було.

 

— Продовжуючи політично-владну тему, давайте поговоримо про новий мовний закон…
— Закон абсолютно непотрібний. Найголовніше, що він не може бути втіленим у жодному разі до виборів. А  після виборів, я сподіваюся і вірю, що буде такий розклад сил, які просто цей закон скасують.

Багато хто на цій проблемі спекулює, я не хочу в усе це влазити. Їхні аргументи про те, що є багато двомовних країн – Швейцарія, Канада, — безглузді. Я цей приклад ненавиджу. Немає такої мови, як швейцарська чи канадська. Нація канадська є, але це шалений мікс інших національностей. Ще три-чотири покоління тому канадця, як такого, взагалі не було. І тому казати, що ми зробимо в Україні, як в Канаді, – неправильно. У нас є багатющі культура, історія, мова.

Мова зараз, безперечно, дуже заполітизований елемент. Я позитивно ставлюся до російської мови та її вживання в Україні. Та на державному рівні усі посадовці, усі, хто вчаться у державних вишах, усі, хто працюють у компаніях та займаються діловодством, усі, хто платять податки, – мають користуватися українською, українською і ще раз українською.

 

— Чи не боїтеся стати одним із «поганих дядьків», йдучи у політику? І взагалі, яка мета Вашого рішення?
— Не боюся, бо не стану. У мене немає і ніколи не було бізнесу, я не знайомий з жодним із олігархів, я не йду лобіювати власні інтереси, оскільки тих інтересів просто немає. Я – письменник, і стати «поганим дядьком» означає втратити левову частку читачів. Тому такий «варіант» навіть не розглядається. Яка мета? Спробувати щось поміняти у країні. Нині це можна зробити двома способами: насадивши всіх тих, хто сидить на Грушевського та Банковій на палі, або ж пішовши у політику. Мирними виступами нічого не досягти. Нинішній владі на це начхати. Перший варіант для мене неприйнятний. Жодна революція не доводила до добра. Лишається політика – на жаль, поки що єдиний інструмент реального впливу.

— Чи є у Вас відчуття причетності до формування нового покоління, зокрема прикладом свого стилю життя, подорожами, активним способом проведення часу?


— Так, є. Я часто виступаю в українських вишах, розповідаю про навчання у Європі, подорожі, книжки, своє бачення майбутнього країни. У багатьох запалюються очі після такого. Звісно, в реальному житті все складніше, я просто намагаюся донести повідомлення, що все в житті можливо, потрібно вірити і рухатись уперед.

- Чому саме Кіровоград і «УДАР»?
- В мене батьки з Кіровоградщини і щоліта я приїздив сюди до бабусі. А потім в мене з’явились гарні друзі з Кіровограда, ми починали разом проект «Культурний центр Ексампей», я став обличчям цього проекту, презентував Кіровоград, як культурне і туристичне місто. Друзі мої, як виявилось, члени партії «УДАР Віталія Кличка» і запропонували мені піти кандидатом по 99 округу. Я давно симпатизував Кличку і думав за нього голосувати, тому пропозицію прийняв.

- Чи є у вас чітке бачення того, що ви маєте робити у Верховній Раді?
- Так, звичайно! А навіщо туди йти, якщо не знаєш що робити? Я маю програму, я знаю, що для мене є пріоритетним в роботі – це культура, освіта та енергозберігаючі технології. Це саме ті сфери, в яких я спеціаліст, саме в них я зможу показати себе і змінити щось на краще. Окрім того, я йду не одни – мене підтримує команда однодумців партії «УДАР», програму якої ми спільно реалізуємо у парламенті.

- І останнє, чому варто голосувати за Вас?
- Розхвалювати себе, говорити, що я білий і пухнастий – вважаю неетичним. За мене говорять мої справи. Але хочу наголосити, що я йду до парламенту не захищати свій бізнес-інтерес (бо цього інтересу просто не існує), не набивати свої кишені, не лобіювати інтереси великих підприємців. Я письменник, і якщо я себе заплямую негідними вчинками – втрачу свою читацьку аудиторію, тому свою репутацією дуже ціную. Я йду у владу, щоб стало жити краще простим українцям, таким як я.

Записав Володимир Кондрашов

 

 

 

 

  23 Жовтня 2012 +Коментар | подобається